Що спільного між вином, сиром, садом і кризою сучасного українського суспільства? Перші три мають безпосередній стосунок до критерію «прекрасне». Ми можемо насолоджуватись смаком сиру та вина, прогулянками по паркових алеях доглянутого саду. А ось рідне суспільне середовище прекрасним назвати важче. В принципі, будь-який соціум має в собі частку всього, оскільки складається з розмаїття особистостей та ідей. Проте, не вдаючись в деталі, зауважимо, що все-таки між переліченими чотирма об’єктами є дещо спільне. Спробуймо окреслити цю спільність.

Скільки часу потрібно щоб зробити сир? Так званий «домашній сир» або російською «творог» можна зробити за 24 години. При чому зберігати його можна тільки 72 години. В принципі, можна і довше, але подальше його споживання вже на свій страх і ризик.

Найтриваліший за терміном зберігання український сир називається бринза. В класичній інтерпретації ми завше уявляємо саме гуцульську бринзу, хоча цей сир виготовляли чи й досі виготовляють в Чернівецькій, Одеській, Хмельницькій та Вінницькій областях. Приготування бринзи займає від кількох днів до кількох тижнів, якщо до процедури додати копчення. Вікіпедія пише, що копчену бринзу можна зберігати кілька років. Перевіряти це ми, звісно, не будемо. Лишень зазначимо, що, в середньому, термін зберігання бринзи становить максимум 30 діб при температурі від 0 до 5 градусів і відносній вологості повітря 80-85%.

Традиційний швейцарський сир Ементаль виготовляють від 2 до 18 місяців. При чому, як і смак, так і термін зберігання залежить саме від «витримки» сиру. Популярні магазинні сорти можна зберігати в холодильнику майже пів року. Хоча, ми певні, що вмілий майстер для себе може зробити такий Ементаль, який полежить в холодильні та більший період часу.

Найтривалішими щодо терміну зберігання є сири марки Old Grizzly, Cheddar та Meyer Vintage Gouda. Cheddar при належних умовах та герметичному пакуванню можна зберігати 8 місяців. В таких самих умовах Old Grizzly та Meyer Vintage Gouda безпечно для споживання витримують майже рік. Так навіщо виробник витрачає час на «витримку» сиру, якщо термін зберігання особливо не зростає? Той же ж Vintage Gouda можна настоювати три роки (я зустрічав продукт з витримкою 3 роки шість місяців). Проте, термін зберігання залишається таким же ж. Змінюється тільки смак і ціна.

Схожа ситуація та у винній індустрії. Загалом, вино, в залежності від сорту винограду, настоюють від двох і до тридцяти років. Не кожен напій з винограду придатний до витримки. Вікіпедія пише, що тільки 10% вин стають кращими після одного року зберігання і тільки один процент після десяти років.

Українське вино категорії «елітне» витримують від шести до вісімнадцяти місяців. Зокрема, вино марки «Колоніст Каберне Мерло Вінтаж» має один з найкращих показників серед відомих мені продуктів української промисловості та становить 9 місяців з потенціалом подальшої витримки у пляшці на 10 років. Зрозуміло, що приватні господарства можуть для себе чи на дрібний продаж виготовити вино з більшим періодом витримки. Проте, наразі ведемо мову тільки про промислове виробництво.

Серед іноземних вин рекорд по терміну витримки належить рислінгу. Цей напій з однойменного сорту винограду з’явився в долині річки Рейн і розширив свою географію на цілу низку країн: від Німеччини/Франції та до Молдови. З роками рислінг набуває характерного медового присмаку та легкої нотки керосину (не знаю чому, але мені ця нотка особливо подобається). Рислінг можна витримувати майже 30 років (спершу в бочці, а потім у пляшці).

Врешті – сад. Сад – це символ людської волі над природою, перша спроба тераформингу. Створюючи сад – людина намагається поправити те, що вже є прекрасним. Щоб з прекрасного зробити ще краще – потрібен неабиякий талант, вміння та дисципліна. Процес створення саду в чомусь схожий до процесів виготовлення вина чи сиру. Можна створити щось просте чи взагалі не чіпати те, що вже є прекрасним по замовчуванню. Але результат буде зовсім іншим аніж тоді, коли до справи підійти з натхненням і ревно вирощувати та доглядати сад кілька років. Це вже зовсім інша праця і зовсім інший результат.

То що ж спільного між усіма описаними процесами? Певно те, що в кожному з них є щось менш прекрасне і щось більш прекрасне. Менш прекрасне вимагає менше зусиль (а інколи взагалі не вимагає зусиль). Натомість більш прекрасне вимагає певних умінь, настрою, прагнення та дисципліни. Окрім цього, з еволюційної чи природної точки зору друге є ірраціональним. Витримане вино чи витриманий сир не буде кращим засобом від спраги та голоду аніж менш витримані аналоги. Також, менш доглянутий сад з таким же ж результатом захистить вас від спеки як і більше доглянутий. Зате кращі речі дають більше задоволення, хоч саме задоволення теж є ірраціональним.

Проте, людство, всупереч еволюційним прагненням, якось все-таки прийшло до витриманих сирів, вин і вишуканих садів. В період, коли середньовічна Європа поглинула в хаос релігійних війн, окремі мислителі та лідери знайшли порятунок в дисципліні, навчанні, самовдосконаленні, гідності та стійкості. Одним словом в усьому, що вчив шанувати та розвивати стоїцизм. Під впливом творів Марка Аврелія, Сенеки, Епіктета (усіх не будемо перераховувати) тодішня активна спільнота намагалась змінити побут таким чином, щоб виховувати у людей згадані цінності. Вдосконалення прекрасного запровадило умовну моду на витримані вина, сири, на красиві паркові ансамблі та сади. В процесі роботи над цими об’єктами вдосконалення зазнають не тільки вони, але і душі майстрів.

На жаль, українські землі «мода» на стоїцизм оминула. Максимум що ми маємо – бринзу і доволі пристойне вино. Але вони не можуть конкурувати у майстерності витримки із західними продуктами. Що ж до садів, то, як на мене, ситуація тут ще сумніша. Зрозуміло, що такий стан справ не вимагає особливих пояснень. Врешті, ми тоді були (можливо і зараз є) задвірком європейської культури. Проте, розуміння цього процесу дає певні міркування щодо того, чого сьогодні бракує вітчизняному соціуму (можливо не тільки вітчизняному?). Якщо спробувати працювати над собою не тільки з метою освіти та тілесного здоров’я, але і з метою духовного розвитку – легше знайти тверду опору під ногами у ситуації життєвої нестабільності. Мені здається що пересічна особа в будь-якому випадку приходить до цієї думки. Просто, часто, ця думка стає яснішою вже на спочині літ, коли енергія та ентузіазм згасають. А для справжніх змін потрібна не тільки ідея, але і її реалізація.