У моєму житті були чотири особи, думки яких я визначав важливими. Після зими 2014 таких осіб стало три. Але в моєму житті є ще й ті, з ким я не можу поговорити сьогодні, але думки яких я можу читати. Серед них теж є важливі. І першою серед важливих є велика Ханна Арендт. У Міжнародний день прав жінок я хотів би написати саме про неї.

В мене є судження, що Ханна ніколи б не відзначала цей день якось особливо чи надавала йому якогось відтінку. Не зважаючи на свою соціялістичну молодість життя виховало Ханну, яка була байдужої до подібних ідей. Життя виховало Ханну, яка тонким гострим скальпелем препарує людську природу і відділяє те, що в нашій природі породжує зло від того, що в нашій природі породжує любов. Арендт – це совість, яка пройшла через численні випробування, щоб показати нам природу найтемнішого, яке ховається в кожному з нас.

Щоб прожити життя, гідне людського, індивід повинен знайти людину в собі та людину посеред інших. Шлях до людини в собі лежить через пізнання максимально можливих глибин та вершин особистих властивостей себе, як людини. Людина повинна пізнати максимально можливе зло, добро, ненависть, турботу, відчай, затятість. Бо тільки в максимі цих відчуттів людина може розуміти свій поточний стан, бачити напрямок і розуміти як його пройти. Шлях до людини лежить через ці максими. Якість кінцевого результату та протяжність шляху залежить від глибини осягнення цих максимумів. Джерелом пізнання є книги, досвід та судження. Це Платон і трохи мого досвіду.

Шлях до людини посеред інших – це шлях власного розкриття іншим. Це передусім мужність показати себе іншим, говорити себе іншим та бути готовим слухати інших через себе. Це я взяв від Арендт. Наш світ, який ми ревниво виплекали у своєму дитинстві (добре тим, в кого воно було) рано чи пізно відчує межу з реальним світом. І ця межа – це водночас можливості та конфлікти, довіра і страх. Щоб ця межа залишалась межею тільки в позитивному сенсі – потрібно бути максимально чесним з собою та з іншими. Те, на чому базується власний світ повинне залишатись на своєму місці до завершення. Правда є правдою. Біле є білим. Чорне є чорним. Мають бути дуже серйозні підстави, щоб піти на переосмислення основ. Але до цього теж треба бути готовим. Це все – мистецтво жити посеред інших.

В буремний 1944 рік Ханна Арендт, гуляючи з Гайнріхом Блюхером берегами ріки Гудзом, написала такі рядки:

Ловлять рибу тихо рибалки –
Гілка ні верть ні круть.
Кудись водії поспішають,
Бездумно весь час снують.
І граються діти, і звуть матері їх,
Короткий у вічності путь.
Закохані мовчки проходять,
Часу тягар несуть.