Про любов

Про любов

Або як любов розуміли древні греки та як ми її розуміємо сьогодні

Філософія певних чином дає можливість зрозуміти наскільки різними є земні культури, особливо в питанні мови. В українській мові є слово «любов» і воно, на перший погляд, доволі однозначне. Проте, в греків часів Сократа було аж чотири слова для означення того, що ми називаємо любов’ю:

Агапе - подружня любов і любов Бога. Християни позначали цим словом любов Бога до всього людства. Тома Аквінський писав, що любити в цьому сенсі - це бажати добра своєму ближньому.

Ерос - любов, пов’язана з сексуальним потягом та чуттєвими насолодами. Проте, Платон в діалозі «Бенкет» зазначив, що ерос повинен переростати в розуміння внутрішньої краси людини, через яку ми починаємо цінувати красу загалом, не залежно від її конкретного втілення.

Філія - це безпристрасна любов, базована на чеснотах. Ми відчуваємо таку любов до друзів, членів сім’ї і до людей, про яких ми повинні піклуватись як про самих себе.

Строге - це любов до власних дітей і до своєї країни чи спортивної команди. Це любов, яку ми не вибираємо. Вона народжується самостійно і не має нічого спільного зі свідомістю чи рефлексіями.

Уривок взято з книги Массімо Пільюччі «Як бути стоїком».

Не зважаючи на таке розмаїття трактувань та сенсів, мені видається що ми сьогодні все таки можемо прийти до якогось більш універсального розуміння слова «любов». Тим паче, у ситуації, коли таке слово в нас тільки одне. То як ми можемо осягнути його основу, його суть?

Я пропоную поглянути на любов в наступному фокусі. Передусім, слід визнати, що значення цього слова змінюється з віком. Тобто, новонароджені діти і діти дошкільного віку швидше за все взагалі не розуміють суті цього поняття. Вони можуть відчувати щось, на що вказуватимуть як на любов, але вони не зможуть пояснити суті цього відчуття.

По мірі дорослішання суть любові теж буде змінюватись. І тут ключову роль відіграватиме досвід. Хтось розповідатиме про любов як про виключно хімічну реакцію організму і прагнення до розмноження. Інші шукатимуть в любові якусь певну цілеспрямованість на особу інтересу. А хтось взагалі може сакралізувати це поняття і віднести до царини божественного. Врешті, кожен з них може бути правим у власному розумінні. Не дарма ж давні греки розділяли це поняття.

А, проте, я пропоную піти далі в процесі старіння індивіда і дійти до моменту, коли суть любові перестане змінюватись. Щоб поглянути на ситуацію найочевиднішим шляхом - розглянемо любов між подружньою парою. Момент уставлення цього поняття визначається уставленням стосунків. Малоймовірно, що подружня пара розпадеться опісля: їхнє поняття сенсу любові опирається на зафіксовану конструкцію. Чим є ця конструкція? В її основі, дуже глибоко, лежить страх бути самим, страх бути непричетним. Її назва - турбота.

Любов у своїй найпрозорішій актуальності - це взаємодія акту турботи з готовністю приймати цю турботу. При чому, це діє не тільки у взаємодії подружньої пари, але й у стосунках з домашніми улюбленцями, у відносинах з дітьми, у любові до місцевої футбольної команди та навіть любові до країни. Важливо тільки розуміти відсутність знаку рівності між любов’ю та турботою. Любов - це не є виключно турботу. Любов складається з інших компонентів, зокрема таких як співпереживання, захоплення, спільні інтереси, та інші. Але основним тут є турбота і у своїй еволюція максима любові - це саме турбота.

Також тут важливим є момент взаємодії: готовність приймати турботу. Не може бути любові до каменю. Так само не може бути любові до того, хто її не потребує. Самоізольованому індивіду з перефокусованими на себе емоціями складно навчитись любові, так як його життя не потребує зовнішньої турботи. Щоб справді полюбити когось, як це не дивно, йому потрібно знайти в собі слабину, яку він сам за жодних обставин не зможе виправити чи компенсувати. І якщо він таки знайде цю слабину і того, хто зуміє її «закрити», - він отримає шанс зрозуміти істину максиму почуття любові.

Photo by Aditya Romansa on Unsplash

comments powered by Disqus